1. Індивідуальність – інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини.
1.1. Поняття “індивідуальність” використовується в психології при описі двох видів явищ:
1.1.1. 1) При аналізі індивідуальних відмінностей індивідуальність розуміється як своєрідність психологічних властивостей людини, що виявляється в різних сферах (інтелекті, темпераменті, особистості).
1.1.2. 2) При аналізі ієрархічної організації психологічних властивостей людини індивідуальність виступає як вищий рівень цієї ієрархії по відношенню до індивідного і особистісного рівнів: індивід – особистість – індивідуальність. При цьому індивідуальність трактують як відносно закриту систему і унікальне поєднання всіх властивостей людини як індивіда і особистості.
1.2. Індивідуальність (лат. individuum – неподільне) визначення людини з погляду своєрідності її психофізіологічних і психологічних якостей, що відрізняють її від інших людей і характеризують унікальність її можливостей у сфері взаємодії з навколишнім світом;
1.2.1. Для дослідження індивідуальності використовують ідіографічний підхід, запропонований В. Штерном і детально розроблений Г. Оллпортом.
1.3. Відзначаючи неоднорідність різних характеристик індивідуальності, можна представити її як триповерхову “будівлю”.
1.3.1. на нижньому рівні (біологічному фундаменті особистості) ми можемо зібрати всі індивідні, формально-динамічні характеристики (стать, темперамент, задатки здібностей, асиметрію півкуль головного мозку).
1.3.2. На другому рівні ми розміщуємо предметно-змістовні якості (риси, типи особистості, здібності, стильові характеристики поведінки).
1.3.3. А на третьому, верхньому рівні, будуть присутні духовно-світоглядні характеристики (спрямованість особистості, цінності, переконання, погляди, установки)
2. Особистість – психологічний носій соціальних властивостей.
2.1. Особистість – особлива якість людини, набута в соціокультурному середовищі у процесі спільної діяльності і спілкування; рівень, що координує всю психічну діяльність і поведінкову активність; соціальне обличчя людини; система ставлень до оточуючого світу, інших людей і до себе.
2.2. Прогресивну установку відображає думка Л.М. Веккера, який вважає особистість основним носієм саме психосоціальних властивостей людини.
2.3. в понятті «особистість» фіксуються ті ознаки, які визначаються належністю індивіда до суспільства (соціальна якість).
3. Організм як тілесний чинник індивідуальності.
3.1. «організмічний детермінант» часто використовується для позначення причинних чинників, які, як припускається, виникають всередині організму.
3.2. «організмічна змінна», під яким розуміють «змінну всередині організму;
3.3. Організмічний – такий, що має відношення до організму.
3.4. В І. Канта (1797) виникла ідея створення антропології, згідно з основним постулатом якої тілесність розумної істоти набувала нового, людського вимірювання.
4. Якісні відмінності психіки людини. Біотипи людини.
4.1. Біотип людини – один з різновидів типології людини, що виділяється на нейрогуморальній підставі й заснований на особливості реагування симпатико-адреналової системи людини на дії середовища, що зовні виявляється в певних особливостях поведінки.
4.1.1. Виділяються три види біотипу людини:
4.1.1.1. 1. А-тип – адреналовий;
4.1.1.2. 2. НА-тип – норадреналовий;
4.1.1.3. 3. А+НА-тип – змішаний;
4.2. Основні відмінності між людиною і вищими тваринами (за О. Лібіним)
4.2.1. Вищі тварини
4.2.1.1. Людина
4.2.2. зачатки прямоходіння у приматів;
4.2.2.1. прямоходіння;
4.2.3. менш розвинена структура мозку;
4.2.3.1. складна мозкова організація
4.2.4. органи відтворення звуків не пристосовані для мовлення.
4.2.4.1. наявність довершеного мовленнєвого апарату.
4.2.5. Інстинктоподібна психіка: – не розвинуте понятійне і абстрактне мислення; – у психіці не виділена структура «Я» як основа свідомості і самосвідомості.
4.2.5.1. Є вищі рівні ментальної ієрархії: – понятійне мислення; – свідома регуляція; – моральні переживання; – Я-концепція; – світогляд.
4.2.6. Пристосувальна і адаптивна активність на основі переважно автоматизованої поведінки.
4.2.6.1. Усвідомлена конструктивна і перетворювальна активність; наявність культури, мистецтва, творчості; розумне пізнання себе і світу.
5. Індивід як формально-динамічна характеристика особистості.
5.1. «індивід» позначає, з одного боку, єдину нероздільну істоту (від лат. individuum – неподільний), яка виступає як єдине ціле, і, з іншого боку, окремого представника людської спільноти.
5.2. Людина як одинична природна істота, представник виду Ноmо sapiens, продукт філогенетичного онтогенетичного розвитку, єдність вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних рис (задатки, потяги та ін.).
5.3. Найзагальніші характеристики індивіда:
5.3.1. 1) цілісність психофізіологічної організації, що вказує на системність зв’язків між різноманітними функціями і механізмами, що реалізовують життєві відносини індивіда;
5.3.2. 2) стійкість у взаємодії з навколишнім світом, яка визначає збереження основних відносин індивіда до дійсності, припускаючи, проте, існування моментів пластичності, гнучкості, варіативності;
5.3.3. 3) активність, що забезпечує здатність індивіда до самозміни, діалектично поєднує залежність від ситуації з подоланням її безпосередніх дій.